мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы
Люди
Увесь цей великий світ, що називається Земля, населяють лише одні створіння які мають змогу ним володіти. Це люди, як вони себе назвали. Виявляється, немає тут жодного клаптика де не ступила їхня нога. Ці створіння дуже різні за характером. Одні з них добрі, інші злі, треті кумедні... всього й не перелічиш. Вони не мають крил, але роблять штуки за допомогою яких літають. Їхні очі не бачать духів, але частина з них навчилася їх відчувати. Вони повільно ходять і майже постійно відсиджуються в своїх конурах, але вигадали машини які здатні їх переміщувати. Їдять вони, буває, дуже дивні речі, які-б я ніколи не засунула-б в рот. Найголовніша їхня ознака це бажання що-небудь натягти на себе. Таким чином вони себе прикрашають, намагаються показати індивідуальність. Хіба що старенькі носять фактично що попало. А так усі інші намагаються показати яка вона гарна самочка, або який він надійний чи плечистий самець. Мені не доводилося зустрічати роздягнутих людей.
Хоч вони намагаються виділитися, та все одно відчуття стадності в них дуже розвинуте. Всі підкорюються якійсь загальній ідеї, яка одна для всього народу і різна для різних груп.
Проте найголовніше те, що вони не пристосовані до життя на Землі. Це якийсь парадокс, що такі істоти не зникли під час еволюції, як вони називають духовний і фізичний розвиток. Бояться холоду, від жари мало не помирають, бігати і ходити далеко не можуть, обов'язково п'ють якусь мутню в пляшках (від якої мені стає лише погано), в аптеках продаються якісь не природні компоненти які нібито виліковують (хоч мені здається, що вони лише дають ілюзію того що людина здорова). До речі, я не написала що тут є якась група людей, яким дозволено розвивати себе. Вони займаються спортом, як цю можливість називають люди, можуть брати участь у змаганнях. Для мене спочатку стало дивним що серед людей зустрічаються спортсмени. Це єдині більш-менш здорові люди, я це відчуваю серцем, а всі інші (до речі, кожен з них п'є таблетки) насправді всередині себе виношують багато різних болячок. Тих болячок стільки, що мені стає дивно, як це вони ще досі живуть і не ойкають. Оце, може, саме через аптечні ліки вони не відчувають болі чи інших розладів. Спочатку склалося враження, що вони вбивають самі себе. Та я потім здогадалася, що спортсмени просто-напросто еліта. Лише їм дозволено жити найбільш близьким до природи життям. Хоча, може, це не зовсім так. Бо інші люди відчувають задоволення коли дивляться на змагання. І часто разом з цим попивають мутню в пляшках... Вони дуже дивні, ці люди.
Хоч вони побудували світ в якому можуть виживати, проте я-б не сказала що вони розумні. Правда, я-б не додумалася до того, аби побудувати такі страшні речі машини, які їм допомагають. Це не в моїх пріоритетах. Я більше люблю про щось роздумувати, наприклад, про космос, який він глибокий; про часові простори, які вони мінливі і як важко їх вислідити; про те, навіщо я живу; про те, чому так важливо працювати; про переливи абсолютної і земної енергії, де вони особливо сильні а де слабшають; про рівновагу і потребу в обов'язковій боротьбі; а також ще про багато інших речей, які називаються Мудрість Всесвіту. Ця дуже важлива тема, здається, їх взагалі не турбує. Можливо, саме тому їхній світ котиться до... о ні! Мені одразу згадалися погані слова. Фі, як це заразно! Треба їх забути, вони своїми вібраціями порушують всю Мудрість. Очевидно люди, розкидаючи їх всюди, самі собі творять зло. А потім ще невдоволені власним життям! Ну звісно, їхнім думкам не позаздриш. Краще я не буду їх описувати бо це дуже довго і воно для мене не має значення. Втім, думки найчастіше негативні. В них часто відчувається злість, словом усі негативні енергетичні вібрації, які коли вирвалися на волю, невдовзі потрапляють своєму хазяїну на голову.
Спочатку гадала, що вони живуть стадами родом в великих, високих міських багатоповерхівках. Наче ховаються від білого світу, хоч навколо міста немає високої стіни. Коли я вийшла з міста, то одразу побачила низенькі домівки, навколо яких часто була поставлена загорожа. І також навколо домівок обов'язково була земля з рослинами. Мене це здивувало. Досі я не могла подумати що людина може бути так сильно зв'язана з природою. Селища, як називаються такі поселення, нагадали мені гнізда якихось птахів, що люблять поселятися роєм на одному дереві. Різниця між селом і містом не мала. Які вони дивні! Я не можу зрозуміти, чому частина з них вибирає для життя місто або село, чому вони не живуть просто в одних містах (де захищені від природи) або в одних селах (де працюють на землі).
Більша частина людей живе, можна сказати, бідно. Лише в деяких є велика квартира або один великий будинок. Усі інші задовольняються малим.
Люди великі егоїсти. Серед них є багато таких людей які не мають на що жити. Я помітила, що таким людям допомагають не ті у яких є велика можливість зробити бідних радісними, а лише ті, хто сам ледве зводить кінці з кінцями. Таке враження, що люди в яких багато грошей зневажають інших. А інші, майже бідні, бояться опинитися на вулиці. Через що віддають частину своїх грошей стареньким чи нещасним людям що просять просто на вулиці міста чи при вході у храм.
Здається, що майже кожна людина наділена найогиднішими рисами які тільки можна вигадати. Разом з тим усі прагнуть жити добре. Дуже дивно... нащо тоді робити підлості коли хочеш аби було все добре, аби тебе навколишні поважали. Життя усіх людей протікає по такій самій лінії як у тварин. Все-таки чим більше мені доводиться побачити, роздумувати над людською природою, тим більше здається, що людина така сама істота як інші тварини. Хоч нормального підґрунтя для таких думок немає. Всі інші істоти люблять свободу і незалежність. Люблять своє стадо. А люди усіма силами намагаються суперечити цим тваринним вподобанням. Отже, збіжні люди з іншими істотами (тваринами) лише лінією життя. Коли людина з'являється на світ, її виховують батьки. Та це не головне. А головне те що в дитинстві людина грається і у грі вчиться всьому що потрібно для життя в природі. Дорослішаючи, вона починає поступово гру заміняти справжнім життям, експериментувати з реальністю. А якщо ці експерименти виявляються невдалими або вона не має змоги їх проводити, то людина так само як тварина починає чахнути. Бо це означає що вона не може пристосуватися до життя. Після таких експериментів, якщо вони вдалі, людина починає шукати собі пару щоб продовжити людський рід. Головні критерії, по яким обирається пара, також точно такі самі як у тварин. Самці обирають собі найбільш здатну до продовження роду самку, по особливим критеріям в які мені немає потреби вникати. Відповідно самка намагається вибрати з зацікавлених нею самців найсильнішого, бо він повинен захищати її і майбутніх дітей від ворогів. Зовнішня краса самки має велике значення для самця. Бо він підсвідомо знає що лише від гарної самки можна отримати гарне потомство. Відповідно самка підсвідомо знає що тільки від сильного самця можна отримати сильне потомство. Розмноження і відтворення собі подібних займає для людей, так само як і для тварин, найвагоміше місце. Тільки я точно не знаю, чи по законам природи люди намагаються дати своїм дітям виховання чи ні. Бо віддають малих обов'язково в школу. По-природі батьки повинні самі вчити дітей тому, що дозволило їм вижити, знайти собі пару і продовжити рід. В школі такому не навчають. Людські діти вивчають речі, які практично стали основою для побудови лише людського світу. А те, на чому побудований увесь світ на справді, вони не вчать. Бо, може, люди взагалі не знають таких речей. Закрилися в своєму побудованому світі і сидять там, наче у в'язниці. Мені їх жаль...
Дизайн и проэктировка сайта: Olvia Jaguar перепечатка матеріалу дозволена лише при письмовому довзволі автора. всі права захищені.
мои работы 
