Jaguar interesting

мои работы

Лист до Білого коня

    Де ти ходиш, мій Білий конику? Куди тебе завели негоди, плутані стежки, марні надії і бажання? Ти зник і я не можу тебе знайти, не можу побачити, доторкнутися до твоєї гнучкої шиї, почути твоє дихання мені в руку, погладити тебе по блискучій жорсткій спині, розчесати твою гриву і хвіст, заплести тобі стрічки, надіти на голову віночок, навіть нашептати тобі на вушко як я сумую. Ти де, мій Білий кінь? Я напишу ці рядки, може, ти почуєш мене. Може, коли-небудь, навіть після того як я покину цей дім, ти прийдеш і побачиш їх і зрозумієш як мені сумно без тебе. Я хвилююся.
    Мій Білий кінь.
    Прокидаючись кожного ранку я мрію про тебе. Наче маревом встеляється моя стежина, заплутана серед інших широких доріг, доріжок, стежинок, порослих травою забутих стежок наших предків. З часом я почала помічати, що те біле марево наче розсіюється. Що це? Невже я тебе забуваю, мій Білий конику, моє бажання. Я вже починаю жити зовсім іншим життям з новими знайомствами і подіями. Вони мене здебільшого не веселять. Може, це тому що тебе немає поряд. Згадуючи той час, коли ми були разом, мені здається, що ти більше ніколи не повернешся. Що то була остання наша зустріч і все вже поховано під невеличким горбиком землі навіть без надпису чи палки, яка-б позначала те місце. Та ні, згадка про тебе гріє моє серце. Навіть допомагає мені жити далі, не здаватися, боротися з проблемами що постають на моєму шляху. Так, у мене є проблеми і їх не мало. Це нове моє життя... Воно, мабуть, тебе спугнуло. Та ти не знаєш чим я живу зараз, що мою голову турбують вже зовсім інші питання аніж раніше. Тоді, коли ми були разом, ти казав мені, що мрія яка посягає високо-високо, вона має крила і вміє літати. Що коли-небудь вона обов'язково досягне космосу, полетить далі, за межі простору та реальності. І тоді вона обов'язково, якщо про неї не забути, досягне вух Бога, не заблудиться серед тисячі інших світів на відміну від інших мрій, які хоч мали силу покинути Землю, але про них забули. Ти давав мені віру в життя, що я можу зробити все що мені заманеться. Потрібно лише вірити і з терпеливістю чекати. Та мені зараз здається, що ті мрії це пуста трата часу, що вони ніколи вже не здійсняться. Ти вірив, ні, ти навіть був впевнений в протилежному. А зараз? Що зараз ти хочеш мені сказати на такі слова? Тебе потріпали однакові стежки і краєвиди, що не дають тобі змоги знайти свою дорогу. Чи, може, ти справді не хочеш до мене повертатися? Якщо так, то, будь ласка, дай мені про це знати і я більше не буду турбувати пам'ять про тебе. Я спробую забути тебе, наче ніколи не бачила. Навіть якщо ти певен у тому що минуле неможливо забути. Що будуючи майбутнє, ми завжди повертаємося до минулого хоч трішечки, навіть якщо хочемо на ньому поставити хрест. Ми зробили своє минуле, а воно побудувало нас...
    Ти певен у тому, що все що ми робимо, все, про що ми думаємо, не здатне згинути, заритися в сиру землю. Воно обов'язково вилізе на верх, коли прийде час. Хто-небудь обов'язково про те дізнається, якби ти не намагався його заховати, навіть похоронити у власній душі. Хтось може це вирвати з тебе. І тоді тобі обов'язково стане соромно, якщо ти ховав в собі зло, ти будеш всією душею жаліти про те, що накоїв, будеш клястися в тому, що більше подібне не повториться. А буде вже пізно... Ти знаєш набагато більше, чим я. Бо ти віриш в те, що на Землі чи в космосі обов'язково є щось хороше. Та велика сила, яку називають Богом. Що він милосердний і обов'язково допомагає нам, людям. Можливо, ти бачиш і бачив набагато більше, аніж доводилося бачити мені.
    Та ти заплутався серед цього світу, серед цих жорстоких людей. Можливо, це завдяки ним тебе немає поряд зі мною. Можливо, це саме вони вирвали тебе з мого серця і не дають тобі, Білий конику, моє бажання, повернутися назад. Я знаю, ти вірив у те, що у всіх людей є щось хороше, що вони такі самі як і я. Лишень часто бояться самі цього, ховаючи ту добру іскру десь глибоко всередині себе. Незнаю, мені не доводилося бачити і відчувати так багато, як ти. Може, те все істинна правда. Я не знаю. Я не можу їм цього пробачити.
    Ти вчив мене прощати всім... Ти вчив мене, що великою є та сама людина, яка не тримає в собі злості на інших, бо вона величніша за злість. Вона розуміє, що злість може привести тільки до зла. Любов до навколишніх до добра. Маючи твердий розум, милостива людина розуміє що викохана в собі злість і людські покарання не здатні повністю наказати ту людину яка тобі зробила зло. Вона не зможе таким чином зрозуміти ту бездну, в яку потрапила, чи на краю якої вона стоїть.
    Можливо,... ні, без можливо... Я здаюся, ти правий мій Білий конику. Потрібно всім прощати. Хтось же написав: той хто прощає, прощеним буде. Очевидно, це правда. Навіщо тоді інших винити в їхніх проступках, якщо ти не можеш виправити чи навіть побачити свої. А вони можуть бути часто набагато більшими за проступки інших людей.
    Ось так я живу, коливаючись між різними життєвими сторонами. Я вибрала це життя і не жалкую про свій вибір. Бо саме він дозволяє мені вчитися і вчити інших тому, про що вони забули. Це не так легко, як ти можеш подумати. Лише спогади про тебе дають мені силу рости, змогу обирати вірнішу стежинку, яка обов'язково повинна кудись привести. І я сподіваюся, що не заблукаю в життєвому лабіринті, що моя стежинка приведе мене на тріумфальну широку дорогу.
    Дякую тобі, Білий кінь.
    Ще є багато чого, що я хотіла-б тобі сказати. Але мій лист вже й так великий. Ти знайдеш час щоб його прочитати.
    Я сумую за тобою, мій Білий конику.
    Сподіваюсь, коли-небудь, в один прекрасний день, коли на небі зійдеться місяць із сонцем, не буде ні дня ні ночі, ми зустрінемося знову. Я вірю в це, Білий конику.

    Твоя фея.

Дизайн и проэктировка сайта: Olvia Jaguar
перепечатка матеріалу дозволена лише при письмовому довзволі автора. всі права захищені.