мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы мои работы
Місто пітьми
Я вирішила піти в те місце, де могла побачити найбільше, аніж в інших місцях. Тому не звертаючи нікуди з дороги я впевнено крокувала по твердій земляній дорозі. А потім, вже через день, я вийшла на дорогу, вимощену якимось дивним матеріалом. Він в тіні був дуже холодним а на сонці так розігрівався, що пік ноги більше аніж земля. Мені така дорога аж ніяк не сподобалась. Вона страшенно незручна. Та якщо я хотіла подорожувати, мені довелося йти по її обочині, де не так пече і не так холодить у тіні. Йдучи вперед я почала помічати, що з навколишністю трапляється щось дивне. Все повільно почало наче зменшуватись. Я могла спершу подумати, що це все мені здалося, проте з часом виявилось що все навколо справді стало таким маленьким, що я змогла побачити сам горизонт, для чого мені раніше доводилося або високо підлітати, або забиратися на дерево. Та і рослини стали в десятеро разів навіть не те, що меншими, а взагалі меншими від мене. Я швидко здогадалась, що то не оточення зменшилося, а я просто невідомо яким чудом збільшилася. І я подякувала за це своїй матері, бо тепер могла побачити що коїться далеко-далеко. Ось лише для того, щоб сказати рослинам кілька слів, як я звикла це робити завжди, доводилося присідати.
Мене приголомшили ті простори, які я побачила. Попереду мене відкрилося щось незвичайне. Якісь дивні величезні штуки, що наче нависали над зеленим простором. Згодом я дізналася, що то величезні домівки, в яких живуть дивні створіння, які називаються Міщанами.
Міщани справді надзвичайно дивні створіння. Вони хоч і можуть ходити по землі так як я, проте мені, мабуть, ніколи їх не зрозуміти. Взагалі частина з них виглядає опецькуватими, а інша навпаки худі. Міщани на вигляд дуже різні, здається, начебто вони різної породи, та це не так. Просто з часом вони сильно змінюють свій вигляд. Мені ще не відомо чому, але я обов'язково про це дізнаюсь.
В місті не відчувається така свобода, аніж там, де я жила, хоч тут не натикаєшся на кожному кроці на якусь рослину. Зеленого кольору, до якого звикли мої очі, тут зовсім немає. В основному сірі гнітючі відтінки. Гарними квітками їм служать яскраві плоскі малюнки майже на кожному кроці. Не розумію, в чому смисл тих малюнків, адже вони зовсім негарні. На них в основному зображені нібито ті самі Міщани, але зовсім іншої породи. Міщани на малюнках часто усміхаються, завжди задоволені собою, впевнені в тому що вони роблять, шкіра в них схожа на звичайну світлу гуму, неприродно для Міщан звичайних вони в основному довгі, кістляві, хворобливо білі. І взагалі в них тіло негарне, немає на що дивитись. Тобто аж ніяк не схожі на Міщан звичайних. Тільки на фоні Міщан на малюнках гарно виглядають зображення інших речей. Гадаю, що якби на малюнку була зображена повненька Міщанка звичайна, то інші малюнки поряд з нею зів'яли-б. Ото було-б справді ідеал краси... слухай, а чи не для того Міщани вивели нову породу Міщан для малюнків, щоб на їх фоні добре виглядали всі ті інші речі? Дуже можливо. Адже вони побудували це місто, створили химерні машини, від яких хоч хлопот дуже багато, та Міщани впевнені що ті машини їм дуже потрібні. Не могли-б такі люди намалювати на малюнках просто так не реальних Міщан. Складається вірна думка про те, що у Міщан матеріальні предмети набагато цінніші за якості характеру, індивідуальність в світосприйманні і тому подібні духовні речі. Я з цим не погоджуюсь. Матеріальні речі не довговічні, також коли істота помирає, то вона повинна залишити їх на землі. Ось духовні надбання вічні, бо вони належать душі, а тому найважливіші.
Так коли я розглядала малюнки, хтось мене боляче уколов в бік, противно засміявся. Я одразу обернулася і побачила таке страшилище, якого зроду мої очі не бачили. Воно було більше з бичком схоже, аніж з Міщанином. Таке з хвостом, ратицями і рогами, все обросле рідкою шерстю.
- Тікай звідси, феє, чого ти тут швендяєш? Ці люди наші, а не твої. Ми їх ніколи ані вашому племені, ані подібним істотам не віддамо. Та вони самі не хочуть цього.
Я не знала, що відповісти цій страшній істоті. Мене охопило відчуття страху, ноги майже підкосилися. Чудовисько побачило, що я його налякалася, чіпати мене не стало, а переможним кроком пішло собі геть.
Проте це була не перша зустріч. Я бачила ще багато інших подібних страховиськ. Їх кількість помітно збільшувалася, як починало сутеніти. Вони до мене більше не говорили, лише спочатку дивилися принизливим поглядом, згодом, звикнув до моєї присутності, майже взагалі перестали помічати.
Міщанам жити на їх батьківщині насправді не так уже й добре. Я спочатку гадала, що вони повністю задоволені своїм життям, адже хто, як не вони самі побудували цю країну. Ну якщо навіть вони будуть говорити, що це не вони побудували цей світ, а їхні предки чи невеличка горстка багатих, то вони все одно погодилися на таке життя, бо перш за все прийняли його умови, пішли на поводу у своїх знайомих і друзів. По-моєму, не любити їм свою батьківщину немає чого. Якщо не люблять її, то хай йдуть супроти всього. Чому вони їздять на машинах, якщо їм так не подобається погана екологія, як вони це називають? Чому не ходять пішки, подаючи приклад іншим невдоволеним? Чому напиваються і курять в той час, коли потурають наркоманію? Чому вони горбатіють на заводі коли їм не подобається влада, замість того, щоб зібратися разом та доказувати свою правоту, страйкувати, збирати народний референдум, чи як це можна назвати? Чому?... Чому?... Чому?...
Отже, вони згодні з тим як живуть. Просто бурчать самі не знають чого.
Ну а ведуть себе одне з одним просто страх, як гидко. Ні, я не можу залишатися тут надовго. Звісно, така поведінка для них суспільна норма, але мене, як фею, яка спілкувалася лише з сонцем, це образило-б чи не до глибини душі. В Міщан є багато цікавих слів. Я спочатку не знала що воно означає, проте коли дізналася, то пожалкувала про це. Як мені неприємно стало, що вони про таке говорять між собою! Та якби я себе вважала майже дурнем, то все одно постидилася-б навіть подумати таке. А в них вимовляти гидкі слова, бачте, норма. Вони ні краплинки не поважають одне одного. І не виховані які! Прямо стадо, яке захворіло злом. Принаймні ті самі комарі, яких я боюсь чи жуки, від яких квіти тремтять, роблять свою справу, а одне одного так не гонять, пакостей не роблять. Ах, якби квіти знали що таке міщани, вони-б навіть великого байдужого кота любили-б. В котів самі знаєте, який характер! Взяти хоча-б це: Міщани самці замість того, щоб спокійно насолоджуватися своєю самкою, буває докоряють їй, що вона не така як їм хотілося-б. Кіт то хоч покине кішечку, та сміятись з неї не буде. І згодом знову повернеться до своєї кішечки. А Міщани-самці до своїх минулих ніколи не повертаються, часто обзиваючи їх. І це не дивлячись на те, що самка дала їм можливість виконати природну функцію розмноження та згодна виконувати цю функцію надалі ще старанніше, аніж кішка, аби тільки самець залишився разом з нею.
Міщани на мене не звертають ніякої уваги. Щоправда я-б раділа цьому, якби їхня зневага до мене виявлялась лише через це. Вони не чують мене взагалі, а як йду по вулиці, то доводиться мені йти з самого краю доріжки, даючи кожному прохожому дорогу, бо інакше вони будуть боляче наступати мені на ноги і проходити через мене, наче я чи вони привиди. До речі, через тих страховиськ, один з яких мене вколов, вони теж проходять через Міщан як через привидів. Причому це часом веселить тих страховиськ. Буває, що страховиська бісяться перед якимось Міщанином. Той наче їх не баче, проте я добре помічаю, що після цього в душу Міщанина закрадається щось нехороше і він часто починає робити те, до чого його підбурювало страховисько. Дивина та й годі!
Я намагалася знайти місце, де цих страховиськ не було-б взагалі, чи хоча-б трохи менше, гадала, що обов'язково повинно бути хоч одне місце в місті, яке вони обходять стороною. І тепер не знаю, чи справді в місті є таке місце, бо я обійшла більшу його частину і скрізь можна було побачити, якщо уважно дивитися по сторонам, чудовиськ. Місце, де їх збирається найбільше, знайти було легко. Це якісь молитовні дома і інші церкви чи святилища. Тільки різниця між молитовним домом і церквою в тому, що чудовиська в молитовному домі могли ходити де завгодно а ось в церкві лише там, де стоять прочани. Далі, до священиків, вони не могли підійти. Та траплялися і такі священики, яким лише варто було відійти від Іконостаса, як до них підстрибувало рогате жирне страховисько. В той час, коли головні проповідники в молитовних домах ходили взагалі зі свитою з чудовиськ. Міщани в молитовних домах наче розквітають, стають такими веселими, що нібито всі життєві проблеми обходять їх стороною. Все одно що божеволіють. Хоч на справді це зовсім не так. Та вони і так божевільні. Мені жаль, що ті веселі божевільні не звертають ніякої уваги на чудовиськ, які в подібні моменти так і підстрибують до Міщан.
Та лише одного разу мені довелося зустріти тут одну дуже гарну істоту. Ішла я собі роздумуючи про те що побачила, що почула і тут з провулка вибігло щось біле, я спочатку не змогла розгледіти, що воно таке, бо воно трохи світилося, наче як лампочка чи свічка, але набагато м'якішим і приємнішим світлом. Я спробувала заговорити з ним. Він, очевидно, кудись поспішав та все таки зміг знайти для мене хвилинку.
- Добрий день! Пробачте, що я вас затримую, - сказала я.
Він подивився на мене синьо-голубими очима. вони були настільки ясні, що я подумала що ця істота не з цього міста, а явно з неба прилетіла сюди, тим більш що за спиною в нього були крила. Мене дуже здивувало що така чиста істота може мати в місті якісь справи.
- Що тобі потрібно, дівчинко?, - відповів він.
Я, здається, тут заблукала. Пробачте, ви хто такий? Мені не доводилося бачити тут кого-небудь схожого на вас.
Невже ти справді не знаєш хто я такий? Я - ангел. Пробач, у мене справи.
Відповівши це, Ангел деякий час дивився на мене, терпеливо чекаючи що ж я відповім.
Мені не доводилося бачити кого-небудь такого як ви.
Це не дивно. Хоча... Сонячне проміння. Ти спілкуєшся з Сонячним промінням.
Але воно не ангел, то моя мати, вона лише світло.
Ангели можуть набувати любого вигляду.
Я не зовсім зрозуміла, про що він мені сказав, проте Ангел це відчув і одразу-ж простими словами все мені пояснив:
- Як ти гадаєш, звідки в тебе крильця?... Гаразд, мені вже потрібно бігти, виручати свого підопічного, я і так занадто довго затримався. Вихід з міста там, - він показав рукою в сторону одного з темних провулків, - йди прямо і нікуди не звертай.
Ще мить і Ангел зник швидше аніж з'явився.
Дизайн и проэктировка сайта: Olvia Jaguar перепечатка матеріалу дозволена лише при письмовому довзволі автора. всі права захищені.
мои работы 