мои работы       мои работы         мои работы        мои работы        мои работы        мои работы        мои работы        мои работы


Роздвоєння


Два світи: той і цей. Два відношення: я іти. Два настроя: оптимізм і песимізм. Що мені обрати? Щомені знайти?
Так і ні - відповідь одна на ці два запитання. Вірна лиш одна. Проте яка - вирішувати вам. Мене двоє . Я і ти. Давай товаришувати? Так, я згоден. Але ж ми такі різні.
Протилежності обєднуються. Їх тягне одне до одного.
Хоч вони не мають спільної думки.
Я і ти - два світи в одній коробці.
Два відношення - я і ти, давай товаришувати?
Давай
Ми будемо разом по життю іти.
Проте два вирішення однієї проблеми. Два - зовсім протилежні, і вірні однаково рішення. Лиш майбутнє відрізняється.
Так можна заплутатися
Я знаю.
Але я така є, я така народилася, як є. Я не заплутаюся, ніколи. Нехай плута.тся інші, в мені. А я знаю що я роблю і для чого, від природи розбираюся у цьому.

Осінь настає


Осінь настає. Приходе і на Україну. Невдовзі вона буде тут, сидіти. Невдовзі листя з дерев опаде, зівяне, пожовкне.
Я не хочу осені. Ця ще зелена пора приваблює мене.
Вже не літо, ще не осінь. Як я рада, це - проосінь. Ще зелене, ще блакитне. А під ногами досі барвисте. Ех, то квіти. Це - небо.
Зелене. Чи листя вже не зелене? Воно вже жухне поступово. Воно кольором темно-зеленого, жовтуватого. Горіх - той взагалі жовтавий.
Прохолодно веж, розпечене повітря не світить. Як добре, що літо скінчилося. А земля то вже чорна. Мало на ній лишилось трави. І мокра, бо вчора йшов дощ.
Це мій рідний світ, рідна пора.

Лалька та радіо


Коли я була маленькою, я не дуже полюбляла грати в ляльки. Далебі, сама грала в ігри "середні". Ні хлопчачі, ні дівчачі. Це був мій вибір, ніхто не мене не тиснув. Проте саме завдяки цьому я зрозуміла, наскільки більш хитрі та розумніші ті самі шахмати, стрілянки на комп"ютері, будування домівки з конструкторів.
Тепер лялька лежить наче жива, їй зовсім не потрібне живлення. Досить лише взяти в руки та полинути у світ казкової іллюзії. Як вона оживе, простягне до тебе свої пластмассові пухлі руки. Почне щось говорити, кліпати очами.
Невдовзі подадуть світло, я певна. І радіо заговорить. Полине в мою кімнату музика.
А лялька... лялька засне до наступного разу.

2008 р., Жовтень

      Главная | Эта жизнь... | Философия | Фсячина | Мои работы | Контакты


Дизайн и проэктировка сайта: Olvia Jaguar
перепечатка матеріалу дозволена лише при довзволі автора. всі права захищені.
Hosted by uCoz